Слово не горобець... Може й не вилетіти

  • понеділок, 12 червня 2017 р.

    Три плюси безвізу, про які мало хто пише

    Чи допоможе безвізовий режим із країнами Євросоюзу українцям відчути різницю між цивілізованими країнами та "русским миром", наскільки візова лібералізація зблизить Україну з іншими європейськими країнами та чому безвіз для українців проявив усі комплекси росіян? Відповіді на всі ці питання читайте в блозі колумніста Євгена Кузьменка.
    Ура, безвіз запрацював! Моя френдстрічка у Facebook сповнена радісного подиву: тих оперативно пропустили через кордон до Польщі; цих не стали "грузити" причіпками на паспортному контролі в Італії... І пішли нескінченним потоком фото соборів, фонтанів, музеїв, круасанів, а також щасливих облич у європейському антуражі. І ось що я вам скажу: на тлі війни, на тлі всіх наших зрад і тривог ці посмішки дорогого коштують!
    А поки всі радіють закордонному, новому, красивому і різному, я додам у бочку меду ще три великі ложки – за кількістю плюсів безвізу, про які мало хто говорить.
    Нещодавно спілкувався з головою Луганської ОДА Юрієм Гарбузом. Той виявився завзятим прихильником взаємної інтеграції українських регіонів. Гаряче міркував про те, як важливо "зшивати країну". Про своїх коханих земляків сказав, серед іншого, таке:Плюс №1: Перезавантаження наших мізків
    Багато людей навіть до Києва не виїжджали. А в нас 70–75% узагалі ніколи не виїжджали з території області...
    Чи варто розшифровувати (особливо в нинішньому військовому контексті), що це означає на практиці? Мабуть, усе-таки варто. Десятки років Донбас жив у щільному інформаційному полі "русского мира". Путін, горілка, серіали про російських ментів і російських спецпризначенців, Ваєнга і Стас Михайлов. Звідси і архетипи: захід України – суцільно бандерівці; бандерівці – звірі, росіяни – брати, Європа – геї; Путін, введи війська! Жадан, Слабошпицький, "ДахаБраха"? Ні, не чули.
    Усе це, звичайно, не тільки про Донбас, і навіть не стільки про нього. Совковий світогляд, адже він, насамперед, підживлювався совковою ізоляцією. І постсовковою – теж, тільки на зміну державного диктату прийшли ментальна зашореність, власна інертність та візові бюрократичні перепони. Мовляв, навіщо їздити за кордон? Нас і тут непогано годують. А про Захід ми і по телику все, що треба, побачимо.
    Вистражданий Україною безвіз повинен і з перепонами покінчити, і, почасти, з містечковим світоглядом. Європу треба розуміти очно, відчувати на дотик – лише тоді вона стане своєю. Заразом і своє місце на карті світу усвідомлюєш. Контекст, як відомо, – основа пізнання. А правильна самоідентифікація – неодмінна умова вироблення ефективного життєвого плану.
    Плюс №2: Перезавантаження мізків європейців"Таж із цим безвізом усі активні та розумні у вас, надивившись на Європу, скоро пороз'їжджаються!" – чується злорадний голос із-за Поребрика. Можливо. Але, по-перше, не всі. А по-друге, навіть ще одна хвиля еміграції не скасовує головного: ми зробили великий крок із совка – у світ, де про людину прийнято піклуватися більше, ніж про державу. У світ, де хочеться усміхатися.
    "На каналах Берлусконі українок здебільшого показують як повій; албанців – як сутенерів", – скаржилася мені на початку нульових знайома італійка. І додавала: "У мене є друзі і серед українок, і серед албанців. Я їх усіх люблю. Але серед ваших тут занадто багато нелегалів. Набагато менше туристів, і це порушує баланс. Сподіваюся і чекаю, що колись буде по-іншому".
    Минуло 17 років – і моя знайома нарешті дочекалася. Європа входить у зіткнення з українцями, які: а) усміхаються і сповнені піднесеної цікавості до країни свого перебування; б) залишають у цій країні свої гроші – щоб заробити нові, знову приїхати і знову їх витратити; в) більшості цих туристів від Європи нічого не потрібно, крім радісних вражень і приємних спогадів.
    Плюс №3: Перезавантаження в мізках росіян?Усі три пункти Україні підуть у плюс; можна з повним правом сподіватися на те, що Європа побачить нову позитивну Україну. Чи треба пояснювати, що це зблизить нас куди більше, ніж десятки років українського заробітчанства? Ми маємо право розраховувати на поступове перезавантаження мізків раніше насторожених щодо нас європейців. Зрозуміло, що не все в цьому процесі може піти гладко; ми говоримо про мільйони потенційних туристів; паршива вівця знайдеться у кожному стаді. І все ж оптимізму більше – причому, судячи зі всього, не тільки в нас. Інакше, не сумнівайтеся, Україну б "прокотили" повз безвіз. Але ж не прокотили!
    Я поставив у кінці цього підзаголовку знак питання – і зрозуміло чому. Часом здається, що Путіну вдалося домогтися свого і говорити з цією нацією на нинішньому етапі – марно. Та й навіщо говорити, якщо надутий імперською пихою співрозмовник у кращому разі буде вчити тебе розуму, а в гіршому – спробує огріти по голові балалайкою? Почитайте, що вони пишуть у себе в соцмережах: хохли, хто вас чекає на Заході, там будете мити унітази, єврогеї будуть вас... далі, мабуть, цитувати немає сенсу. Найкраще на цю тему висловився блогер Валерій Шергін.
    Мені все одно, хто пише цю нісенітницю – боти або реальні люди. Важливо те, що в цій писанині проявляються всі комплекси колишнього "старшого брата": заздрість, ревнощі і... глибока невпевненість у собі, що проступає крізь кілька шарів путінського патріотичного ботоксу.
    Та яка вам різниця, що там відбувається в тій Росії? – запитає мене інший читач. – Ми тут намагаємося відійти вбік від Кремля, а ви за них переживаєте...Ось на цю заздрість і невпевненість нам і слід розраховувати (хоч і без особливого ентузіазму). Бо в глибині душі росіяни розуміють: безвіз для українців – це серйозний прорив, і якби таку можливість отримала Росія, багато хто б зрадів. Але безвізу немає, країна неухильно скочується в ізоляцію, яку чомусь зрівнюють з імперською величчю. Ну, добре, Крим повернувся у рідну гавань – і що? Вийшла радість одноразового користування. Із безвізом її не порівняти. Як і зі смаком заборонених санкційних продуктів...
    Та не за них я переживаю, читачу, а за себе. За нас. Тому що нам із державою Росія на роду написано жити по сусідству; переїхати ближче до Швейцарії ми, на жаль, не можемо. І тому нам повинно бути небайдуже, хто керує цією державою наразі. А також на який відсоток адекватності тамтешнього народу ми можемо розраховувати тут і зараз.
    І досвід підказує, що якщо щось і може змусити цих людей рано чи пізно проявити незадоволеність, то це різке обмеження цілком побутових, не духовно-скріпних "хотілок". Як це: скандальна реновація житла в Москві, заборона на різні смаколики з-за кордону; той самий безвіз, який у хохлів є, а у великого імперського народу – чомусь ні. І хто в усьому цьому, спитати б, винен?

    Автор: колумніст Євген КузьменкоВи вірите в те, що такого перезавантаження мізків населення Росії можна досягти в найближчому майбутньому? Особисто я – імовірніше ні, не вірю. Але хто сказав, що не варто до цього прагнути?