Коротше: прийшли ми на Грушевського загадати славетні події трирічної давнини. Підійшли до місця загибелі Локі, на проїзжій частині вулиці Грушевського. Люди виголошували промови, читали вірші, аж поки ми не принесли 3 (!!!) шини, аби запалити вогонь нагадавши, що влада не має права на свавілля: не десять не сто не три тисячі - ТРИ!!!! І нас атакували... Атакували підло, по скотськи... Ми відбили першу атаку як могли, але втратили дві з трьох шин - визнаю, одну впустив я...
Били, штовхали, застосували кийки... Одну шину (не підпалену!!!) - ми зберегли, але саме через це - відбулася атака номер 2, з іншого флангу: у кого були хоча б древка від прапорів - могли захищатися і давати адекватну відсіч, або навіть розбирали меморіал Локі, аби захиститися - полетіла бруківка (бля буду!!!) - інші ж,, я в тому числі, просто стали в лаву оточивши місце загибелі Локі, аби мусора не осквернили його своїми ногами.
Коли вони відступили, ми продовжили утримувати рубіж, і до мене підійшла жінка, років 50, яка сказала: " А ми тут були з подругою три роки тому, воду і чай вам приносили - а можна стати з вами?" - і стала в лаву, і співала з нами Гімн України в цьому "мусорном котлі" і тримала разом з нами оборону... "Мусора" відступили...
Отак, нинішня влада дала змогу згадати Побратимів та Друзів, що віддали життя за принципово нову Україну...
Коротше - незабаром ми помстимося зповна, запам'ятайте це. І ще одне: друкуючи цю статтю, я постійно стримував себе від висловів, від яких почервоніла б навіть станція метро "Червоний хутір" у Києві - настільки болить... Революція перемогла, ну звісно...