Лише з часами незалежності загалу стали відомі факти про таємний командний пункт Організації Варшавського Договору у Ценжеві, чи шахти з балістичними ракетами у Делятині.
Однак мало хто знав про військові секрети і серед місцевих, тим більше – про надзвичайні ситуації.
Долинський мандрівник та блогер Віктор Верховинець лише в 2010 році знайшов місце катастрофи винищувача МиГ-23М, котрий розбився в районі Осмолоди 13 жовтня 1983 року. Про саму подію він дізнався ще у 85-му.
Ogogo! публікує розповідь мандрівника про пошуки місця катастрофи, в якій з вини авіадиспетчера загинув пілот.
Живу в передгір’ї Карпат і якось само собою виникло захоплення подорожей в горах, пошуками таємничих стежок, озер, дослідженням вершин. Для чого? … Та хто його знає … Як співає Трофим – ““Но в логику любовь никак не запихнуть”, напевно і любов до мандрів також.
Як технаря, цікавило все пов’язане з технікою, літаками. У роки СРСР у нас, в місцевості розташованої в трикутнику, утвореному трьома аеродромами – Івано-Франківськ, Стрий, Мукачево, побачити у височині або низькопролітаючі військові літаки було звичайною справою. І іноді, на жаль, приходили звістки про їх аварії.
Про катастрофу одного з літаків в горах я почув в 1985 році, в Мислівці. Розповідав тоді один з учасників пошуку літака, колишній лісник, якого, як і інших лісників залучали до пошуків на третій вершині хребта Аршиця (від гори Горган Ілемський в бік Осмолоди), в 1983 році розбився військовий літак, який шукали , за його словами, з тиждень. За іншими даними пошуки тривали кілька днів, а більше тижня це, напевно, разом з часом витраченим і на евакуацію вузлів літака. Після того як наземні розшуки не дали результатів, в одному з пошукових польотів були помічені клапті обгорілого жерепу (місцева назва гірської сосни), так і знайшли місце катастрофи. Потім військові вивезли частину вузлів літака, найближчою вершиною, де зміг приземлятися вертоліт був Горган Ілемський. Ось і все, що почув тоді, а більше зустрітися з тією людиною, щоб розпитати детальніше, не довелося.
Кожен раз, подорожуючи Аршицею, заглядав на прогалини в жерепі, сподіваючись знайти місце падіння літака. Про місцезнаходження літака розповідали різне і багато, вказували на південний схил Аршиці. Якось, з Довгого поля під Яйком Ілемським, турист зі Львова показував на одну з полян на південному схилі Аршиці і розповідав вже не про літак, а про те що впав гелікоптер. На сайтах потраплялася інформація, що місце падіння знаходиться прямо на хребті і мало що залишилося від літака – розтягнули. Така суперечлива інформація довго вводила мене в оману. “Перерив” південний схил вздовж хребта, від Горгана Ілемського до Верх Менчеліна – нічого. Добре, що хоч в цих вилазках попутно розвідав обхід полів жерепа. Надія знайти місце падіння не залишала мене і побічно підкоряла всі інші походи в тому районі.
Одного разу мандрував, продовжуючи досліджувати північний райшток (стародавня мисливська стежка) Аршиці. Вийшов з Німецької полонини, пройшов нижнім райштоком, пройшов один кулуар, чергову полонину, можна сказати форсував другий кулуар і стежка пропала. Довелося йти якимись заваленими лісами – глухомань, нетрі, ні зв’язку – жах. Вирішив піднятися вище, під поля жерепу, щоб прив’язати своє місцезнаходження до гугловських фото, яке взяв з собою в похід. Пройшовся стежкою в бік гори Менчелін – ситуація та ж. Що поробиш, поліз вгору, вирішив штурмувати жереп і повертатися назад вже південною стороною хребта. Лізу вгору, поки ще пралісом, раптом, на кордоні лісу-жерепу, побачив тьмяно виблискуючий, великий металевий агрегат, який уперся в смереку. Ось тобі й маєш, це ж турбіна літака! Хоча і понівечена, але без слідів корозії, що вражає своєю технічною досконалістю. Пощастило так пощастило – двадцять метрів вліво або вправо і не бачити мені турбіни. Раз є турбіна, то вище має бути те місце, звідки вона скотилася, інакше звідки ж їй взятися серед лісу? Кілька метрів вище турбіни виколупав з ґрунту якісь дрібні металеві уламки і попрямував крутим схилом вгору.
Рухався зигзагом, прочісуючи схил, і не дарма – можна було пройти в декількох метрах від місця катастрофи і не помітити його. Виринув з жерепа на лисину з нагромадженням металу в центрі. Масштаби катастрофи вражають, літак врізався майже перпендикулярно хребту і вибив у скелі яму більш ніж метрової глибини, камені в центрі не заросли ще до цих пір. Удар був настільки сильним, що частини літака, відскочивши від скелі, розлетілися в радіусі близько 50 метрів, турбіну розірвало і велика частина її скотилася схилом вниз на 130 метрів. Ті частини літака, які перебували в центрі галявини, напевно були зібрані в жерепі і принесені сюди військовими. Деякі евакуювали, але в заростях залишилися ще багато деформованих вузлів і деталей, всіх не опишеш.
Полазив навколо місця падіння, сфотографував розкидані частини і подався жерепом на хребет, знаходячи по дорозі елементи літака. На хребті побачив ще якісь дрібні деталі і кілька великих уламків, напевно саме їх, час від часу, знаходять туристи і розповідають потім, що майже нічого не залишилося. Виявляється я бував тут і раніше, в десяти метрах від цього місця, але нічого не бачив, не знаходив – жереп є жереп. Повертався назад, вже знайомим з попередніх походів, південним схилом.
Вдома засів в інтернеті – авіасайти, форуми і т.д., виставив фото деталей літака. В цілому збір інформації тривав три місяці. На forumavia.ru по фотографіях частини повороту крила і елементах шасі визначили, що це літак МіГ-23, а згодом, коли нагадав ймовірне прізвище пілота, повідомили, що це дійсно розбився літак МіГ-23М, Мукачівського 92 го винищувального авіаполку. Заступник командира 2-ї ескадрильї, майор Уралов Володимир Олексійович, вдень, 12 жовтня 1983 року здійснював навчальне перехоплення і його літак наводився з КП Івано-Франківського аеродрому. Через невірну команду офіцера бойового управління КП, літак майора Уралова зайняв ешелон 1500м, при більшій висоті хребта за курсом, і йому не вистачило десятка метрів для виходу. За словами однополчанина – «Крайня команда штурмана КП Івано-Франківська (після передачі управління від мукачівського КП) була – …. (позивний Уралова), займіть тисяча п’ятсот – відповідь «півтори тисячі зайняв» і все … А попереду гора – 1587 м !!!!»
Відгукнувся на форумі і товариш майора Уралова, полковник Олексій Тичина, щось додавати до його словами буде зайвим: – “12.10.1983р. в районі м. Долина, Івано-Франківської області, на літаку МіГ-23М, загинув улюбленець полку, пілот від Бога, заст. командира 2ае, військовий пілот 1 класу майор Уралов Володимир Олексійович. Вірний товариш, класний пілот, веселун, загинув випадково і безглуздо – через помилки офіцера БО КП аеродрому Івано–Франківськ. Сумує весь полк … Похований був Володя в Ленінграді.”
Вже після написання цієї статті деякі подробиці трагедії повідомив командир ланки ескадрильї Уралова В.А. – Євтєєв Юрій Вікторович: “Як це сталося – Уралов злетів, за ним злетів Дмитрієв і тут же парою я і Саприкін. Хмарність – нижній край 150 метрів. Були навчання, план «перехоплення МіГ-27», ціль йшла на висоті десь 2000 м, офіцер ОБУ наводив Уралова на ціль з приниженням 500 метрів, замість того щоб з перевищенням в 500 м. Все це відбувалося з боку Стрия, в Карпатах, біля хребта Аршиця, о першій дня 12 жовтня 1983 року …”
За інформацією Володимира Горшкова, який служив у той час в 92-му ВАП і брав участь у пошуках, пошукова команда вирушила з Мукачева в той же день. Пошуки велися відразу декількома групами з різних напрямків. Також опитували місцевих жителів, які чули гул начебто від вибуху. Вони показували руками в різні боки, спробуй в горах толком визначити напрямок за розповідями про звук. Погода була погана – низька хмарність, холодні тумани, тому спочатку пошуки велися тільки з землі, обстежили вершину за вершиною, схили. Шукали, визначаючи можливі азимути по картах, тримали зв’язок між групами по рації. Через кілька днів, коли розпогодилося, місце падіння знайшли з гелікоптера.
З землі літак не виявили, тому що він вдарився об скельну поверхню на схилі порослому жерепом, від удару розсипався і уламки відразу сховалися під щетиною гірської сосни. Якби він впав в лісі, то були б видні збиті або обгорілі дерева, а так в жерепі особливо і горіти нічому. Вибоїну від удару з рівня землі не видно, сам переконався, що так знайти літак надзвичайно важко. Потім почалася евакуація деяких частин літака, на хребті є місце стоянки, де ще досі залишилися металеві куточки, які служили кілками до військових наметів.
Про існування пам’ятного знаку загиблому пілоту дізнався з тих же туристичних сайтів і мандруючи в околицях Горгани Ілемської, не раз поглядав в місця можливого його знаходження. Але після того як знайшов точку падіння літака, зайнявся пошуками пам’ятника всерйоз. Думаю: як же це так, літак знайшов, а пам’ятник, який десь поруч, знайти не можу? Загалом, в результаті тривалих пошуків, зіставляючи рельєф місцевості і вид на давньому фото із зображенням пам’ятника, було знайдено місце, де стояв пам’ятник.
Це місце розташоване в лісі, біля підніжжя гори Горган Ілемський, в 3-х кілометрах по прямій від точки падіння літака. На жаль, пам’ятник в період розрухи поцупили.
За словами очевидців, на пам’ятнику була фотографія пілота і напис, який містив приблизно таку інформацію «майор Уралов *. *. (дата) Трагічно загинув при виконанні завдання …» І стояв би там пам’ятник донині, якби якісь невігласи його не стягнули.У березні 2012 року Ю. В. Євтєєв надав фото пам’ятника Володимиру Уралову і повідомив, що через рік після катастрофи було прийнято рішення поставити на хребті Аршиці, у місця катастрофи, пам’ятний знак – четверо товаришів піднялися на хребет і встановили гвинт з табличкою і фотографією пілота.
І ось 6-го червня 2010р., коли на північному схилі, де знаходиться місце зіткнення літака, вже зійшов сніг, ми вдвох з Юрою Окрепким, мандрівником з Рогатин, вибралися в гори, щоб спорудити пам’ятник. Попередньо була зроблена пам’ятна табличка, яку збиралися закріпити закльопками на одній з деталей літака. Ущелиною під’їхали мотоциклом ближче до підйому на вершини, потім через чотири години і вісім кілометрів шляху ми підійшли до мети походу. Без малого за 30 років, завдяки віддаленості і втаємничості місця катастрофи, тут мало що змінилося.
А далі справа техніки – спорудили тур-піраміду, обклавши камінням площину частини крила і вже на цій площині закріпили табличку.
Такі приватні деталі як спека, спрага і проблеми з кріпленням таблички залишаться за кадром, головне – якийсь внутрішній борг виконаний, справа зроблена.
Загалом на старті пошуків літака у мене переважала зацікавленість суто мандрівника, але пізніше, в ході вивчення матеріалів, все більше проявлявся інтерес і повага до людської долі…
ВІКТОР ВЕРХОВИНЕЦЬ
У коментарях до цього запису мандрівника з’явився ще один допис свідка подій Alexnet16:
Натрапив випадково на замітку про ідентифікацію літака, що впав на хребті “Аршиця”. Все вірно, майор Уралов, 4-я авіаційно винищувальна дивізія ПрикВО. Ланка вилетіла з Мукачева на МІГ-23, у нас в Івано-Франківську були МІ-21. 3 прилетіли, одного немає. … Я брав участь в пошуку цього літака 14-15 жовтня 1983 року, коли проходив строкову службу. Був на місці аварії, збирали уламки і шукали самописець, 13 жовтня групи нічого не знайшли. 14 в 6-00 ранку виїхала наша група і ще 3 або 4 групи. Спершу шукали в районі Калуша. Потім переїхали в район Осмолоди. В районі 12-00 дня з літака ретранслятора повідомили, що гелікоптери знайшли. Нас попросили уточнити місцезнаходження кожної групи. Наша “Дизельний пошук-4” виявилася ближче всіх. На ГАЗі-63 встановленим на рейки вузькоколійки проїхали кілометрів 5, а далі пішки через непролазний – незайманий ліс. Природа – клас. Літак наводив нас на точку, пускаючи сигнальні ракети, але ми їх не бачили. Вийшли не хребет до 21-22 години. Начерпали талого снігу з калюжі, попили чаю, розпалили багаття, заночували на землі. Вранці в 6-00 продовжили. Найважче було пройти частину хребта по корінню сосен, вони на 30-40 см від землі, весь час провалювалися. До 12-00 дня підійшли до точки. Почали огляд і пошук. Так, в Осмолоді до нас приєднався однополчанин загиблого, полковник прізвище не пам’ятаю, і з нами рухався майже добу, а вже 15, коли знайшли, після обіду ще якийсь генерал підійшов з боку Долини. Ми після обіду пішли групою з чоловік 25-30 в Долину, куди прибули до 23-00, голодні, злі, але нагодували добре, а потім на машині повернулися в Івано-Франківськ. На наступний день туди вирушили інші групи, з сухпайками, автономними електричними станціями, наметами, знайшли самописці. Але шкода пілота – так, 20-30 метрів не дотягнув до вершини, туман був, миттєво загинув. При Союзі хотів пройтися по цих місцях, але руки не доходили, і ноги теж, а в 1991р – стався розвал … Дякую Вам хлопці, що знайшли це місце і віддали данину поваги загиблому льотчику, встановивши пам’ятну дошку на місці катастрофи літака. Ще раз, хлопці – молодці, просте людське спасибі. Вічна слава всім загиблим льотчикам.
Читайте також:
ОНОВЛЕННЯ. Після публікації розповіді Віктора Верховинця на порталі Ogogo! з’явився ще один учасник подій 33-річної давності. Борис Жумбей був пілотом гелікоптера, котрий перший виявив місце катастрофи. Наводимо його коментар до нашої статті.
“Я є тим пілотом, який знайшов місце падіння літака. На той час, я працював в Івано-Франківському авіаційному загоні на посаді командира гелікоптера МІ-2. В той день,разом з бортмеханіком Генадієм Жуковським, обслуговували сейсмопартію, яка базувалась в Рожнятові. Близько 11 години, старший пошукової операції, якій знаходився на борту літака АН-12, попросив мене приєднатися до пошукової операції. Місце пошуку-хребет Аршиця. Я почав повздовжні прольоти з уступом по висоті 200метрів. На третьому прольоті я побачив відблиск. Це був сплюснутий компресор двигуна, який виблискував на сонці. Також, на місці падіння була безліч уламків та велика пляма реактивного палива. Після доповіді про результат пошуку, я баражував над місцем трагедії, допоки не прилетіли військові на МІ-8. Я їм допоміг з підбором посадкового майданчика. В другий половині дня я доставив з Франківська слідчу бригаду прокуратури та КДБ. Отакої. А хлопцю не вистачило лише 20-х метрів висоти…“